Метод проєктів при проведенні краєзнавчої практики у системі підготовки бакалаврів-істориків (досвід Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна)

Abstract

У статті описано та узагальнено досвід застосування методу проєктів під час проведення краєзнавчої практики для студентів першого (бакалаврського) рівня освіти, які навчаються за спеціальністю В9 «Історія та археологія» на історичному факультеті Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Продемонстровано важливість застосування інтерактивних методів навчання і, зокрема, методу проєктів у процесі підготовки здобувачів вищої історичної освіти. Висвітлено історію створення та розвитку краєзнавчої практики у ХНУ імені В. Н. Каразіна, яка від 2013 р. відбувається на базі університетського Центру українських студій та краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька під науково-методичним керівництвом кафедри історіографії, джерелознавства та археології історичного факультету. Схарактеризовано особливості застосування методу проєктів у структурі краєзнавчої практики, зокрема співвідношення пропонованих студентам завдань з раніше викладеним їм теоретичним матеріалом, а також кількісний склад проєктних студентських груп. Проаналізовано типологічний і тематичний спектр реалізованих студентами проєктів, простежено темпоральну динаміку його трансформацій. Зокрема, відзначено, що у межах краєзнавчої практики студенти найчастіше працювали над розробкою екскурсійних маршрутів, реалізацією виставкових проєктів (стаціонарних та віртуальних), упорядкуванням архівних та бібліотечних фондів, оцифруванням історичних джерел, обстеженням та описом історичних будівель і пам’ятних місць, підготовкою досліджень та інформаційних довідок з малодосліджених краєзнавчих питань, розробкою буклетів, альбомів, путівників краєзнавчого змісту тощо. Відзначено, що перехід навчального процесу у дистанційний формат сприяв атомізації студентського середовища, що виявилося у скороченні кількості групових і зростанні індивідуальних проєктів під час краєзнавчої практики. Показано цінність вчасної фіксації та дослідження практикантами об’єктів матеріальної та нематеріальної культурної спадщини, які в наш час перебувають під загрозою руйнування через воєнні дії.