Управління сталого розвитку підприємства в кризових умовах

Abstract

Сучасні тенденції економічного розвитку формують нові умови функціонування суб’єктів господарювання, що зумовлює необхідність перегляду теоретичних засад забезпечення сталого розвитку промисловості як ключового елемента економічного відновлення України після закінчення війни. Економічне зростання неможливо забезпечити без створення ефективного механізму сталого розвитку підприємств. Це свідчить про необхідність інтеграції концепції сталого розвитку в якості складової частини сучасної стратегії промислового розвитку. Останнім часом промисловість переживає структурні трансформації, зумовлені релокацією, зміною структури, розширенням сфери ВПК, цифровізацією економіки. Цей процес супроводжується просторовими змінами в промислових системах, що сприяє формуванню нової моделі економічного функціонування. У відповідь на ці виклики на рівні державної політики була сформована національна програма, спрямована на забезпечення сталого розвитку, «Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року». Цифровізація стає необхідною умовою переходу до сталого економічного зростання, змінюючи формат взаємодії між суб’єктами господарювання. Основою цих змін є структурно-функціональна перебудова відносин між підприємствами, що, у свою чергу, стимулює пошук нових ефективних механізмів забезпечення сталості в умовах цифрової економіки та екосистемної взаємодії. Поряд із конкуренцією виникають нові можливості для інтеграції суб’єктів господарювання, що ґрунтуються на пошуку інноваційних моделей діяльності. Це сприяє формуванню міжгалузевих зв’язків та підвищенню адаптивності підприємств до структурних змін. Досягнення цифрової зрілості основних та допоміжних виробничих процесів сприяє зменшенню розриву між наявністю цифрових технологій і можливістю їх ефективного впровадження. У зв’язку з цим виникає потреба в оновленні інструментарію забезпечення сталого розвитку підприємств з урахуванням умов цифровізації. Актуальним стає удосконалення підходів до управління ресурсами підприємств, що передбачає не лише модернізацію технічної бази, а й адаптацію управлінських моделей. Таким чином, уявлення про механізми сталого розвитку трансформується під впливом цифрових технологій та екосистемних взаємодій. Це вимагає оновлення моделей функціонування й розвитку промислових підприємств, що неможливо без створення науково обґрунтованої теоретико-методологічної бази, дієвих методичних рішень і конкретних рекомендацій щодо їх практичного застосування.