Д 64.051.10 (Історичні науки)
Постійне посилання колекціїhttps://ekhnuir.karazin.ua/handle/123456789/10744
07.00.01 — історія України;
07.00.02 — всесвітня історія
Переглянути
1 результатів
Результати пошуку
Документ Соціально-політична організація етрусків (VIII–III ст. до н. е.)(2012) Янко, А.Л.Янко А. Л. Соціально-політична організація етрусків (VIII–III ст. до н. е.). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 — всесвітня історія. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. – Харків, 2012. Дисертація присвячена визначенню соціально-політичної організації етрусків у VIII–III ст. до н. е. У роботі виявлені критерії виділення соціальних верств, визначено склад та подано характеристику кожної з верств етруського суспільства, розкрито сутність етруського міста-держави. Простежується становлення і розвиток царської влади, подається тлумачення термінів, що позначали царський титул. Накреслено процес переходу від монархії до олігархії, інтерпретовано назви магістратур в етруських полісах. Простежено процес утворення та діяльності етруського дванадцятиграддя. Автор доходить висновку, що виділення соціальних груп в Етрурії відбувається за відношенням до форм власності на землю. Знать була місцевого походження з незначною домішкою переселенців зі Східного Середземномор’я. В містах-державах не було самостійного середнього прошарку вільних громадян. Селяни (lautni) і ремісники (atrane) були вільними людьми, але клієнтами знаті. Етруське рабство мало патріархальний характер, а особлива категорія рабів leqe була призначена для поховальної жертви. Рання держава утворювалася двічі: спочатку як деспотія, а пізніше як поліс. Царська влада пройшла шлях від вождівства до деспотії у період з кін. VIII до сер. VI ст. до н. є. Занепад деспотії етруських царів не призвів до демократії, а лише до перерозподілу влади між представниками найзначніших родин певного міста-держави. Обґрунтовано нове тлумачення та ієрархію етруських жрецьких титулів і магістратур. Янко А. Л. Социально-политическая организация этрусков (VIII–III вв. до н. э.). – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – всемирная история. – Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина. – Харьков, 2012. Целью диссертации является определение социально-политической организации в этрусском обществе VIII–III вв. до н. э. В диссертации выявлены критерии для выделения социальных групп этрусков. Рассмотрены генезис и развитие господствующего слоя этрусков. Определен состав средней прослойки этрусского общества. Охарактеризовано положение крестьян и ремесленников. Определен характер рабства у этрусков. Раскрыта сущность этрусского города-государства. Рассмотрено становление и развитие царской власти, определены этапы ее эволюции на примере «династии Тарквиниев», дешифровано термин, которым обозначался царский титул. Рассмотрен процесс перехода от монархии к олигархии, интерпретированы названия магистратур в этрусских полисах. Прослежен процесс образования и деятельности этрусского двенадцатиградия и культа Вольтумны. Автор приходит к выводу, что критериями для выделения социальных групп в Этрурии являются отношение категорий населения к формам собственности на землю и возможность приобретения доспехов гоплита. Этрусская знать была местного происхождения с незначительными вкраплениями переселенцев из Восточного Средиземноморья. В этрусских городах-государствах не было самостоятельной прослойки свободных граждан. Крестьяне (lautni) и ремесленники (atrane) в Етрурии периода независимости были лично свободными людьми, но клиентами знати. Этрусское рабство было патриархальным, а особая категория рабов Іеве была предназначена для заупокойной жертвы. Раннее государство у этрусков образовывалось в двух различных формах: сначала как деспотия при государственном способе производства при наличии «дворцовых хозяйств» и номовых государств (протогородов), а после «кризиса V в. до н. э.» и упразднения царской власти – как полис при господстве земельной аристократии. Царская власть у этрусков прошла путь от вождества к деспотии в период с конца VIII до середины VI в. до н. э. Уже при Лукумоне Тарквинии Приске наметилась тенденция к деспотическому правлению, но наиболее показательным была самовластная политика его преемника Гнея Тарквиния Римского (Сервия Туллия, Ромула). Титулом царя у этрусков было lauχme (лат. lucumo), а тага (лат. maro). Упадок деспотической власти этрусских царей в V ст. до н. е. не привел к демократии, а лишь к перераспределению власти между представителями знатнейших семейств определенного города-государства. Обосновано новую трактовку и иерархию этрусских жреческих и должностных титулов. Лига этрусских городов между реками Арн и Тибр в своем развитии пережила четыре периода: «эпоха двух конфедераций» (начало VII – середина VI в. до н. э.); «единая царская конфедерация» (вторая половина VI в. до н. э. – 530 г. до н. э.); «период смуты» (530–480 гг. до н. э.); «Конфедерация полисов во главе с Вольсиниями» (480–264 гг. до н. э.). Yanko A.L. The Etruscans: Social and Political Organisation (eighth–third centuries ВС). – Manuscript. The thesis for degree of the Candidate of Science in history, after the speciality 07.00.02 – the World History. – V. N. Karazin Kharkiv National University. – Kharkiv, 2012. The aim of the thesis is to describe the Etruscans’ social and political organisation from the eight to the third centuries ВС. There are given in the paper the criteria to identify social ranks and their contents, to characterise each of the ranks of the Etruscan society. There are also explained substantial features of the Etruscan city-state, described the genesis and development of the regal authority, given interpretation of terms, with which the royal title was signified. It is described a process of shift from monarchy to oligarchy, interpreted names of the magistrates in Etruscan poleis. It is also described the process of establishment and activity of the Etruscan dodecapolis. The author comes to conclusion that social groups in Etruria were distinguished after their ownership of land. The nobility was of local origin with some insignificant admixture of migrants from the Eastern Mediterranean area. There was no middle rank of independent citizens in the Etruscan poleis. Peasants (lautni) and craftsmen (atrane) were free people, but clients of nobility. The Etruscan slavery had patriarchal character, but the special category of slaves, called le9e, was intended for funeral sacrifice. The early state was established twice: the first time as despotism, and the second one, latter as polis. The regal authority traversed path from leadership to despotism between the late eight and the middle of the fourth centuries ВС. Decline of the Etruscan regal despotism did not bring to democracy, but only to reapportionment of authority among the most important families of a city-state. It is also given the new interpretation and hierarchy of Etruscan priests’ titles and the magistrates.