(Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2019-10-11) Доценко, О.М.; Булгакова, О.О.
Роль Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) на міжнародній геополітичній мапі світу ще з моменту останнього сьомого саміту в місті Астана (нині – Нур-Султан) є досі суперечливою. Так, засідання 38 лідерів держав світу, яке відбувалося у столиці Казахстану 1–2 грудня 2010 року і було присвячено 35-тій річниці Гельсінського Заключного акту та 20-тій річниці Паризької хартії для нової Європи, не можна назвати достатньо результативним. Незважаючи на прийняття із великою затримкою заключного документу – Астанинської декларації [1] та доктрини «Спільного дому від Ванкувера до Владивостока» із урахуванням всіх «оголених» суперечностей, що існували і на євразійському просторі, і в самій Європі, після зазначеного саміту деякі розбіжності між низкою країн навколо територіальних затяжних конфліктів пострадянського простору, що на той момент стосувалися Південної Осетії, Абхазії, Придністров'я та Нагірного Карабаху, навіть посилилися.
