Конференції, семінари. ХНУ імені В.Н. Каразіна
Постійне посилання на розділhttps://ekhnuir.karazin.ua/handle/123456789/14953
Переглянути
111 результатів
Результати пошуку
Документ Міжнародна концепція «обов’язку захищати»(Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Шмадченко, К.А.Усі права людини універсальні, неподільні, взаємопов’язані, взаємозалежні і взаємно доповнюють одні одних, що до всіх прав людини слід підходити справедливо, так само, однаково, з одним і тим же ступенем уваги. Хоча необхідно враховувати значення національних і регіональних особливостей і різного історичного, культурного і релігійного фону, всі держави, незалежно від своїх політичних, економічних і культурних систем, зобов’язані заохочувати і захищати всі права людини та основні свободи [1, п. 121]. Концепція «обов’язок захищати» є сучасним виявом міжнародно-правової засади захисту основоположних прав людини в екстремальних ситуаціях. Вона спрямована на захист життя людей у випадках, коли їм загрожує безпосередня небезпека існування, як правило, пов’язана з неміжнародним збройним конфліктом та свавіллям національної влади.Документ Захист прав вразливих категорій осіб під час збройних конфліктів(Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Фоміна, Л.О.Захист прав і основоположних свобод людини є одним з пріоритетних напрямків діяльності більшості міжнародних міжурядових організацій універсального і регіонального рівнів та держав світу. Під егідою міжнародних організацій розробляються нові та удосконалюються існуючі правові та організаційні інструменти захисту прав людини з приділенням особливої уваги потребам окремих груп населення, таких як жінки, діти, особи, похилого віку, особи з інвалідністю та ін. Разом з тим, існують ситуації, коли особи, які належать до таких вразливих груп можуть потребувати застосування посилених заходів захисту у зв’язку з їхніми фізіологічними, віковими або психологічними особливостями. Так, зокрема, в умовах збройних конфліктів серйозні порушення міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини стали поширеною практикою[1]. На підтвердження означеного свідчить резолюція, прийнята Радою Безпеки Організації Об’єднаних Націй 1894 (2009), в якій Рада підкреслила особливий вплив збройного конфлікту на жінок і дітей, у тому числі в якості біженців і внутрішньо переміщених осіб, а також на інших цивільних осіб, які можуть бути особливо вразливими, включаючи інвалідів та людей похилого віку, і акцентувала увагу на необхідності надання захисту і допомоги таким особам.Документ Значення судової балістики при розслідуванні злочинів(Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Шайтуро, О.П.; Краснова, Є.Р.Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що серед досліджень, які здійснюються у сфері кримінального провадження, особливе місце посідає криміналістичне дослідження вогнепальної зброї, боєприпасів і слідів їхнього застосування. Ці дослідження називаються судово-балістичними дослідженнями, а сукупність таких знань – судової балістикою. Зародження судової балістики як галузі знань і розділу криміналістики пов'язується з ім'ям інспектора лондонської кримінальної поліції Генрі Годдарда, який у 1835 році в кримінальній справі про вбивство звернув увагу, що куля, яка потрапила в потерпілого, мала дивну опуклість. З цієї «поміченою» кулею Годдард став шукати злочинця. В Україні судова балістика, як така, зароджується в 1914 роціДокумент Міжнародний комітет Червоного Хреста: від витоків до сучасності(Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Шевченко, А.Л.З часу заснування Міжнародного Комітету Червоного Хреста (далі – МКЧХ) головною метою організації є надання захисту та допомоги жертвам збройних конфліктів і внутрішніх заворушень. Для досягнення цієї мети МКЧХ реалізує гуманітарні програми по всьому світу, а також сприяє дотриманню міжнародного гуманітарного права і поширює знання про нього серед представників влади і носіїв зброї. Історія МКЧХ – це, насамперед, історія розвитку гуманітарної діяльності, Женевських конвенцій і Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. У ХІХ столітті війна досі розглядалася цілком правомірним способом вирішення міжнародних суперечок між монархами та державами. На момент заснування МКЧХ Європа перебувала в процесі формування власної карти, і силові завоювання були способом набуття території для нових держав. Світовому співтовариству знадобилося більше ніж півстоліття, а з ними – жахи двох світових війн, щоб сформувати загальну заборону застосування сили в міжнародних відносинах, пізніше закріплену в Статуті ООН.Документ Індивідуалізація фізичної особи в сучасному світі(Харків : Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Устименко, Олена АнатоліївнаСучасна цивілістична доктрина оперує категорією «індивідуалізація фізичної особи». В підручниках класичної університетської школи традиційно мова йде про сукупність характеристик, рис, які дозволяють відокремити одного учасника цивільного обороту, адресата правової норми від іншого. В наукових дослідженнях інститут індивідуалізації фізичної особи так само розглядається в якості переліку відповідних індивідуалізуючих ознак людини: віку, статі, громадянства, релігійної приналежності, навіть індивідуального номеру мобільного телефону тощо. Наприклад, Н. В. Волкова притримується точки зору про те, що людина як суб’єкт цивільного правовідношення характеризується в трьох аспектах: формальному – ім’я, по батькові, прізвище, дата і місце народження, громадянство, реєстрація за місцем проживання; соціальному – зовнішній вигляд, родинні зв’язки, біологічні та соціальні якості; правовому аспекті, який складається з ознак, що дають (або не дають) можливість людині брати участь у цивільних правовідносинах.Документ Деякі ознаки суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 397 КК України(Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Тичина, Т.Є.Ст. 62 Конституції України закріплено важливий принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність настає тільки тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненні злочину. Це конституційне положення кореспондується із ч. 2 ст. 2 КК України в якій зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки ї вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду [1]. Традиційно до ознак суб’єктивної сторони складу злочину відносять вину, яка може бути виражена у формі умислу або необережності, і яка є єдиною обов’язковою ознакою, та факультативні ознаки: мотив, мету (деякі автори додають до них ще й емоційний стан) [2, с. 271]. Ця наукова позиція знайшла свій подальший розвиток у ст. 23 КК, де наведене загальне визначення поняття вини як психічного ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.Документ Забезпечення прав вразливих категорій осіб у міжнародному праві(Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Перепьолкін, С.М.Напередодні 74-ї річниці заснування Організації Об’єднаних Націй проблематика забезпечення рівних прав і свобод для всіх категорій населення незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища, зберігає свою актуальність для більшості її держав-членів, зокрема, й для України. У даному випадку мова йде про тих представників людської сім’ї, які через відсутність певних умов не можуть користуватися належними їм універсальними правами та свободами у повному обсязі, а отже, потребують спеціального захисту з боку як окремих держав, так і всього міжнародного співтовариства. До таких категорій населення доктрина міжнародного права відносить: дітей; жінок; біженців; етнічні, релігійні або мовні меншини; інвалідів, розумово відсталих та смертельно хворих людей; мирне населення під час збройних конфліктів тощо.Документ Європейський суд з прав людини в системі забезпечення захисту прав людини(Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Перепьолкін, Д.С.Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організації, членом або учасником яких є Україна [1]. Однією з найбільш відомих таких установ є Європейський суд з прав людини. Європейський суд з прав людини – міжнародна судова інституція, покликана забезпечувати захист основних прав людини, демократії та верховенства права у всій Європі. Його було утворено у 1959 році, відповідно до положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної 4 листопада 1950 року [2]. Нині ця Конвенція включає в себе преамбулу та 59 статей основного тексту, а також 16 додаткових протоколів, що й визначають порядок функціонування суду.Документ Статус комбатантів та некомбатантів у давньосхідному міжнародному праві(Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Гавриленко, О.А.Війна є явищем людського життя таким самим давнім, як і людство. Як вважають автори двотомного навчального посібника «Еволюція воєнного мистецтва», з середини IV тис. до н.е. відбулося понад 14550 великих і малих війн, у яких загинуло, померло від голоду, епідемій та з інших причин понад 3,6 млрд. осіб [1, с. 13]. Зважаючи на такі вражаючі квантитативні показники, неможливо заперечувати, що проблема правового статусу і правового захисту особи під час війни ніколи не втрачала своєї актуальності. Для України вона особливо посилилася протягом останніх років, зважаючи на агресію з боку Росії, що мала наслідком жертви серед мирного населення, зокрема жінок та дітей, в ході якої вчинено воєнні злочини та злочини проти людяності.Документ Щодо психічної недоторканості як об’єкта кримінально-правової охорони(Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2019-10-11) Храмцов, О.М.Захист громадської безпеки та публічного порядку повинен починатися з належного забезпечення захисту фізичної та психічної недоторканності особи. Право на недоторканість є природним правом кожної людини. Воно включає в себе право як на фізичну, так і психічну недоторканість. Це право характеризується трьома взаємопов’язаними елементами. Їх ще називають можливості-правомочності: 1) право на позитивні дії, тобто право користуватися й розпоряджатися своїм тілом, окремими його органами і тканинами, право вільно здійснювати вчинки відповідно до власної свідомості та волі; 2) право вимагати від інших суб’єктів виконання їх юридичного обов’язку не втручатися в фізичну та психічну складову особи без її дозволу, не допускати будь-якого негативного фізичного та психічного впливу на людину; 3) право на державний захист у різних формах (в тому числі і кримінально-правовими засобами) від неправомірних посягань на фізичну та психічну складову особи.