Історичний факультет

Постійне посилання на розділhttps://ekhnuir.karazin.ua/handle/123456789/41

Переглянути

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 10 з 12
  • Ескіз
    Документ
    Римско-армянские отношения в I в. до н. э. ‑ начале I в. н. э.
    (2003) Литовченко, С.Д.
    Литовченко С.Д. Римсько-вірменські відносини в I ст. до н.е. ‑ на початку I ст. н.е. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02. – всесвітня історія – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2003. Дисертація присвячена історії римсько-вірменських відносин у I ст. до н.е. ‑ початку I ст. н.е. У роботі показано, що більшість вірменських царів прагнула налагодити дружні стосунки з римлянами. За допомогою союзу з Римом царі Великої Вірменії намагалися протистояти зростаючій експансії Парфії. Менш послідовною була політика Рима стосовно вірменського царства. Гней Помпей перетворив царство Тіграна II з ворожої на дружню державу, однак Марк Ліціній Красс та Марк Антоній порушили союзні відносини з Артаваздом II. Август спробував повернутися до традиційно дружньої політики стосовно Вірменії, але потім був змушений відкрито втрутитись у внутрішні справи союзної держави. Підсумком римсько-вірменських відносин I ст. до н. е. – початку I ст. н. е. стало послаблення Великої Вірменії і перетворення вірменського царства на другорядну державу. Політика Рима в другій половині I ст. до н. е. сприяла посиленню сепаратистських настроїв серед вірменської знаті. Занепад Великої Вірменії негативно відбився і на політиці римлян у регіоні, тому що вони втратили надійного союзника і були змушені постійно піклуватися про забезпечення свого впливу у Вірменії. Литовченко С.Д. Римско-армянские отношения в I в. до н. э. ‑ начале I в. н. э. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02. – всеобщая история – Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2003. Диссертация посвящена истории римско-армянских отношений в I в. до н. э. ‑ начале I в. н. э. В работе выделены основные этапы римско-армянских контактов, раскрыты цели и методы проведения римской политики в Великой Армении, установлены направления внешней политики армянских царей. Первые контакты между Римом и армянскими государствами были установлены в начале II в. до н. э., однако незаинтересованность римлян и армян в продолжении дружественных отношений привела к разрыву связей во второй половине II в. до н. э. Возобновились римско-армянские отношения в 90-е гг. I в. до н. э., когда интересы Рима и Великой Армении столкнулись в Каппадокии. В диссертации доказано, что армянский царь Тигран II стремился избежать открытого противостояния с римлянами. Несмотря на вспыхнувшую в 69 г. до н. э. римско-армянскую войну, Тигран II нашел возможность сохранить свое царство и заключил с Римом союзный договор. Римский полководец Гней Помпей признал важность нового союзника и выступил в защиту Армении в ее противостоянии с Парфией. Таким образом, были созданы условия для взаимовыгодного сотрудничества между Римом и Великой Арменией. Углубление кризиса Римской республики изменило отношение римлян к союзным царствам. Марк Лициний Красс отказался от использования помощи Артавазда II, что привело к поражению римлян и к оккупации территории Армении парфянской армией. В работе доказано, что Артавазд II не принимал участия в парфянских походах против римлян и восстановил дружественные отношения с Римом в начале 40-х гг. I в. до н. э. Армянский царь поддержал римлян во время похода Марка Антония против Парфии в 36 г. до н. э. Однако попытка Марка Антония привлечь к союзу Мидию-Атропатену вынудила армянские войска двигаться в арьергарде римлян. Наступление парфян отрезало армию Артавазда II от основных сил римлян, и армянский царь вернулся в Армению для защиты пути отступления войск Марка Антония. Римский полководец, первоначально признавший правильность действий царя Великой Армении, после заключения союза с Мидией-Атропатеной обвинил Артавазда II в измене, захватил царя и ликвидировал независимость Великой Армении. Этот недружественный шаг вызвал первое антиримское восстание в Армении и привел к усилению влияния Парфии в царстве. Прекращение гражданских войн в Риме способствовало налаживанию союзных отношений между римлянами и армянами. Август отказался от вооруженной интервенции в Армению, в которой правил парфянский ставленник Арташес II. Но в 20 г. до н. э. он направил на армянский престол Тиграна III по просьбе армянской знати. В дальнейшем римляне практически не вмешивались в действия армянского царя, который сохранял верность союзу с Римом. После смерти Тиграна III на престол взошел Тигран IV, который не обратился в Рим с просьбой о признании его царем. Как удалось показать в диссертации, именно самовольное вступление на престол нового армянского царя вызвало возмущение римлян и спровоцировало новую борьбу за армянский престол. В то же время, когда Тигран IV продемонстрировал намерение следовать союзу с римлянами, Август признал его царем и восстановил римско-армянские союзные отношения. Отношения между Римом и Великой Арменией изменились после свержения соправительницы Тиграна IV ‑ Эрато. Август отказался от соблюдения интересов союзника, Армения была оккупирована римскими войсками, а власть передана представителю атропатенской династии, враждебной Армении. Политика Августа после похода Гая Цезаря была направлена не на сохранение оборонного потенциала Армении, а на поддержание римского контроля в царстве, путем ослабления Великой Армении. В диссертации показано, что большинство армянских царей стремилось наладить дружественные отношения с римлянами. С помощью союза с Римом цари Великой Армении пытались противостоять растущей экспансии Парфии, которая неоднократно пыталась усилить влияние в Армении. Даже во время охлаждения отношений с римлянами армянские цари редко обращались к помощи парфян. Менее последовательной была политика Рима в отношении армянского царства. Гней Помпей, руководствуясь традиционными принципами римской внешней политики, превратил царство Тиграна из враждебного в дружественное государство. Однако Марк Лициний Красс и Марк Антоний нарушили союзные отношения с Артаваздом II. Август попытался вернуться к традиционно дружественной политике в отношении Армении, но впоследствии открыто вмешался во внутренние дела союзного государства, ослабив римское влияние в Армении. Итогом римско-армянских отношений I в. до н. э. – начала I в. н. э. явилось ослабление Великой Армении и превращение армянского царства во второстепенное государство, которое не могло влиять на международную ситуацию в регионе. Политика Рима во второй половине I в. до н. э. способствовала уменьшению значения царской власти в Армении и усилению сепаратистских настроений среди армянской знати. Упадок Великой Армении негативно отразился и на политике римлян, которые утратили сильного союзника на Востоке и вынуждены были постоянно вмешиватся во внутренние дела армянского государства. Litovchenko S.D. Rome-Armenian relations in the Ist Century BC ‑ the beginning of the Ist Century AD. ‑ Manuscript. Dissertation for a candidate degree of historical sciences by specialty 07.00.02. – World History – the Kharkiv National University of V.N. Karazin, Kharkiv, 2003. The dissertation is devoted to the history of the Rome-Armenian relations in the Ist Century BC ‑ the beginning of the Ist Century AD. In the work it is shown, that the majority of the Armenian kings was eager to adjust friendly terms with Romans. With the help of the union with Rome the kings of Great Armenia tried to resist the growing expansion of Parthia. Less consecutive was the policy of Rome concerning the Armenian kingdom. Pompey has transformed the kingdom of Тigranes II from the hostile into the friendly state, however Marcus Crassus and Marcus Antony have broken allied relations with Аrtavasdes II. Augustus has tried to return to traditionally friendly policy in towards Armenia, but afterwards has openly interfered with the internal affairs of the allied state. The result of Rome-Armenian relations in the Ist Century BC ‑ the beginning of the Ist Century AD became losing of power of Great Armenia and transformation of the Armenian kingdom into the minor state. A policy of Rome in the second half of the Ist Century BC promoted strengthening of separative moods among the Armenian nobility. The decline of Great Armenia negatively reflected on the policy of Romans in region as they have lost the trustworthy allien and were compelled to take constant care of maintenance of the influence in Armenia.
  • Ескіз
    Документ
    Последние Иллирийские войны Римской республики
    (2009) Беликов, А.П.
    Бєліков О. П. Останні Іллірійські війни Римської Республіки Стаття присвячена аналізу причин та підсумків іллірійських походів Октавіана 35–33 рр. до н. е. Коротко розглянувши історію римсько-іллірійських відносин, автор прийшов до висновку, що безпосередньо до кінця періоду Республіки значна частина Іллірії не знаходилася під римською владою. Військова кампанія Октавіана не мала за головну мету безпосереднє захоплення цих територій. Можна казати про цілий комплекс причин його кампанії, серед яких необхідно виділити його бажання отримати моральну перевагу над Антонієм, військовими успіхами довести римлянам, що саме він більш за інших гідний верховної влади в Римі, провести акцію залякування племен, які займалися піратством в Адріатичному морі. Від цього й дискусії в історіографії щодо успішності його походів. Визначених цілей Октавіан домігся, але його пропагандистські зусилля значно перебільшили реальні результати війни. Остаточного підкорення Іллірії не відбулося, хоча він й заклав підґрунтя наступної інтеграції місцевих племен до римської держави. Торкаючись причин подальшої романізації Іллірії, автор виділяє декілька обставин, що, на його думку, сприяли достатньо швидкої асиміляції місцевого населення. A. Belikov. The Last Illyrians Wars Of The Roman Republic Article is devoted to the analysis of the reasons and results Illyrians campaigns Octavian of 35–33 up to AD. Briefly having considered a history relations between Romans and Illyrians, the author comes to a conclusion, that down to the end of the period of Republic the significant part of Illyria was not under the Roman authority. Military campaign of Octavian had no the overall objective of these territories as a direct gain. It is possible to speak about the whole complex of the reasons of his campaign among which it is necessary to allocate his desire to receive moral overweight above Antonius, to prove to Romans that he is more worthy than others to approach for the Supreme authority in Rome by military successes, to carry out the action of intimidation against the tribes engaged in a piracy in Adriatic sea. As a result there are discussion in a historiography about his success in the campaigns. He has achieved objects in view; however his propaganda efforts have considerably exaggerated real results of war. Final conquest of Illyria has not happened, although he has laid the foundation for the following integration of local tribes to the Roman state. Speaking about the reasons for further Romanization of Illyria, the author highlights some circumstances that, in his opinion, contributed enough to instant assimilation of the local population.
  • Ескіз
    Документ
    Великая Армения во время третьей войны Рима с Митридатом VI
    (2009) Литовченко, Сергій Дмитрович; Литовченко, Сергей Дмитриевич
    Стаття присвячена римсько-вірменським відносинам у 70–69 рр. до н. е., наслідком яких стала війна між Римом та Великою Вірменією. Частина сучасних вчених неодноразово дорікала вірменському царю Тіграну II за відмову від допомоги своєму союзнику Мітрідату VI та непідготовленість країни до війни. Інші дослідники вважали, що вірменський цар готувався до нападу на римлян, але його випередив римський полководець Луцій Лукулл. На наш погляд, Тігран II свідомо уникав контактів з Мітрідатом VI, тому що намагався не пошкодити відносини з Римом. Навіть після втечі понтійського царя до Вірменії Тігран II відмовився навіть від зустрічі з ним. Коли виникла загроза війни з Римом, вірменський цар відмовився від підготовки до воєнних дій, щоб не спровокувати Луція Лукулла. Однак Тігран II не очікував, що Лукулл може напасти на Вірменію без дозволу з Риму, саме тому Велика Вірменія була зовсім не готова відбити атаку римських легіонів.
  • Ескіз
    Документ
    Міжнародні відносини, зовнішньополітичний статус та проблема митно-податкового суверенітету Херсонесу Таврійського від початку до кінця ІІ ст. до н. е.
    (2015) Колесников, К.М.
    Ця робота присвячена аналізу міжнародно-правового статусу та митно-податкового суверенітету Херсонесу Таврійського на тлі міжнародних відносин у Чорноморському регіоні в II ст. до н. е. Автор розглядає зміст понять «той, що управляється власними законами, автономний» (αυτονόμος), «вільний, незалежний» (ελευθέρος), «той, що не має гарнізону» (α̉̉-φρούρητος), які в період еллінізму позначали свободу і самостійність громадянської общини (полісу). У статті розглянуто складне військово-політичне становище Херсонеського поліса та необхідність пошуку зовнішніх союзників для боротьби з експансією кримських скіфів. У роботі розглядаються обставини підписання та зміст договору 179 р. до н. е. між народом херсонеситів і понтійським царем Фарнаком I. Автор доводить, що укладення військово-політичного союзу між Херсонесом і Понтом було більшою мірою вигідно першій стороні. Данная работа посвящена анализу внешнеполитического статуса и налогово-таможенного суверенитета Херсонеса Таврического на фоне международных отношений в Причерноморском регионе II вв. до н. э. Автор рассматривает содержание понятий «управляемый собственными законами, автономный» (αυτονόμος), «свободный, независимый» (ελευθέρος), «не имеющий гарнизона» (α̉̉-φρούρητος), которые в эллинистический период обозначали свободу и самостоятельность гражданской общины. В статье показано сложное военно-политическое положение Херсонесского полиса и необходимость поиска внешних союзников для борьбы с экспансией крымских скифов. В работе рассматриваются обстоятельства подписания и содержание договора 179 г. до н. э. между народом херсонеситов и понтийским царем Фарнаком I. Автор доказывает, что заключение военно-политического союза между Херсонесом и Понтом было в большей мере выгодно первой стороне. This work is devoted to the analysis of international legal status and the customs and tax sovereignty of the Chersonese Tauric on the background of international relations in Black Sea region in II centuries BC. The author examines the concept of «autonomos» (αυτονόμος), «eleutheros» (ελευθέρος), «aphrouretos» (α̉̉-φρούρητος) that in the Hellenistic period signified freedom and independence of the civil community. The article shows the heavy military-political situation in Chersonese state and the search for external allies to fight against the expansion of the Crimean Scythians. This paper considers the circumstances of the signing of the agreement of 179 BC between the people of Chersonese and the king of pontus pharnaces I and the content of this treaty. The author argues that the conclusion of the military-political alliance (συμμαχία) between Chersonese and Pontus was increasingly profitable first side.
  • Ескіз
    Документ
    Римсько-вірменські відносини в І ст. до н. е. – на початку І ст. н. е.
    (2003) Литовченко, С.Д.
    Литовченко С.Д. Римсько-вірменські відносини в I ст. до н.е. ‑ на початку I ст. н.е. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02. – всесвітня історія – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2003. Дисертація присвячена історії римсько-вірменських відносин у I ст. до н.е. ‑ початку I ст. н.е. У роботі показано, що більшість вірменських царів прагнула налагодити дружні стосунки з римлянами. За допомогою союзу з Римом царі Великої Вірменії намагалися протистояти зростаючій експансії Парфії. Менш послідовною була політика Рима стосовно вірменського царства. Гней Помпей перетворив царство Тіграна II з ворожої на дружню державу, однак Марк Ліціній Красс та Марк Антоній порушили союзні відносини з Артаваздом II. Август спробував повернутися до традиційно дружньої політики стосовно Вірменії, але потім був змушений відкрито втрутитись у внутрішні справи союзної держави. Підсумком римсько-вірменських відносин I ст. до н. е. – початку I ст. н. е. стало послаблення Великої Вірменії і перетворення вірменського царства на другорядну державу. Політика Рима в другій половині I ст. до н. е. сприяла посиленню сепаратистських настроїв серед вірменської знаті. Занепад Великої Вірменії негативно відбився і на політиці римлян у регіоні, тому що вони втратили надійного союзника і були змушені постійно піклуватися про забезпечення свого впливу у Вірменії. Литовченко С.Д. Римско-армянские отношения в I в. до н. э. ‑ начале I в. н. э. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02. – всеобщая история – Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2003. Диссертация посвящена истории римско-армянских отношений в I в. до н. э. ‑ начале I в. н. э. В работе выделены основные этапы римско-армянских контактов, раскрыты цели и методы проведения римской политики в Великой Армении, установлены направления внешней политики армянских царей. Первые контакты между Римом и армянскими государствами были установлены в начале II в. до н. э., однако незаинтересованность римлян и армян в продолжении дружественных отношений привела к разрыву связей во второй половине II в. до н. э. Возобновились римско-армянские отношения в 90-е гг. I в. до н. э., когда интересы Рима и Великой Армении столкнулись в Каппадокии. В диссертации доказано, что армянский царь Тигран II стремился избежать открытого противостояния с римлянами. Несмотря на вспыхнувшую в 69 г. до н. э. римско-армянскую войну, Тигран II нашел возможность сохранить свое царство и заключил с Римом союзный договор. Римский полководец Гней Помпей признал важность нового союзника и выступил в защиту Армении в ее противостоянии с Парфией. Таким образом, были созданы условия для взаимовыгодного сотрудничества между Римом и Великой Арменией. Углубление кризиса Римской республики изменило отношение римлян к союзным царствам. Марк Лициний Красс отказался от использования помощи Артавазда II, что привело к поражению римлян и к оккупации территории Армении парфянской армией. В работе доказано, что Артавазд II не принимал участия в парфянских походах против римлян и восстановил дружественные отношения с Римом в начале 40-х гг. I в. до н. э. Армянский царь поддержал римлян во время похода Марка Антония против Парфии в 36 г. до н. э. Однако попытка Марка Антония привлечь к союзу Мидию-Атропатену вынудила армянские войска двигаться в арьергарде римлян. Наступление парфян отрезало армию Артавазда II от основных сил римлян, и армянский царь вернулся в Армению для защиты пути отступления войск Марка Антония. Римский полководец, первоначально признавший правильность действий царя Великой Армении, после заключения союза с Мидией-Атропатеной обвинил Артавазда II в измене, захватил царя и ликвидировал независимость Великой Армении. Этот недружественный шаг вызвал первое антиримское восстание в Армении и привел к усилению влияния Парфии в царстве. Прекращение гражданских войн в Риме способствовало налаживанию союзных отношений между римлянами и армянами. Август отказался от вооруженной интервенции в Армению, в которой правил парфянский ставленник Арташес II. Но в 20 г. до н. э. он направил на армянский престол Тиграна III по просьбе армянской знати. В дальнейшем римляне практически не вмешивались в действия армянского царя, который сохранял верность союзу с Римом. После смерти Тиграна III на престол взошел Тигран IV, который не обратился в Рим с просьбой о признании его царем. Как удалось показать в диссертации, именно самовольное вступление на престол нового армянского царя вызвало возмущение римлян и спровоцировало новую борьбу за армянский престол. В то же время, когда Тигран IV продемонстрировал намерение следовать союзу с римлянами, Август признал его царем и восстановил римско-армянские союзные отношения. Отношения между Римом и Великой Арменией изменились после свержения соправительницы Тиграна IV ‑ Эрато. Август отказался от соблюдения интересов союзника, Армения была оккупирована римскими войсками, а власть передана представителю атропатенской династии, враждебной Армении. Политика Августа после похода Гая Цезаря была направлена не на сохранение оборонного потенциала Армении, а на поддержание римского контроля в царстве, путем ослабления Великой Армении. В диссертации показано, что большинство армянских царей стремилось наладить дружественные отношения с римлянами. С помощью союза с Римом цари Великой Армении пытались противостоять растущей экспансии Парфии, которая неоднократно пыталась усилить влияние в Армении. Даже во время охлаждения отношений с римлянами армянские цари редко обращались к помощи парфян. Менее последовательной была политика Рима в отношении армянского царства. Гней Помпей, руководствуясь традиционными принципами римской внешней политики, превратил царство Тиграна из враждебного в дружественное государство. Однако Марк Лициний Красс и Марк Антоний нарушили союзные отношения с Артаваздом II. Август попытался вернуться к традиционно дружественной политике в отношении Армении, но впоследствии открыто вмешался во внутренние дела союзного государства, ослабив римское влияние в Армении. Итогом римско-армянских отношений I в. до н. э. – начала I в. н. э. явилось ослабление Великой Армении и превращение армянского царства во второстепенное государство, которое не могло влиять на международную ситуацию в регионе. Политика Рима во второй половине I в. до н. э. способствовала уменьшению значения царской власти в Армении и усилению сепаратистских настроений среди армянской знати. Упадок Великой Армении негативно отразился и на политике римлян, которые утратили сильного союзника на Востоке и вынуждены были постоянно вмешиватся во внутренние дела армянского государства. Litovchenko S.D. Rome-Armenian relations in the Ist Century BC ‑ the beginning of the Ist Century AD. ‑ Manuscript. Dissertation for a candidate degree of historical sciences by specialty 07.00.02. – World History – the Kharkiv National University of V.N. Karazin, Kharkiv, 2003. The dissertation is devoted to the history of the Rome-Armenian relations in the Ist Century BC ‑ the beginning of the Ist Century AD. In the work it is shown, that the majority of the Armenian kings was eager to adjust friendly terms with Romans. With the help of the union with Rome the kings of Great Armenia tried to resist the growing expansion of Parthia. Less consecutive was the policy of Rome concerning the Armenian kingdom. Pompey has transformed the kingdom of Тigranes II from the hostile into the friendly state, however Marcus Crassus and Marcus Antony have broken allied relations with Аrtavasdes II. Augustus has tried to return to traditionally friendly policy in towards Armenia, but afterwards has openly interfered with the internal affairs of the allied state. The result of Rome-Armenian relations in the Ist Century BC ‑ the beginning of the Ist Century AD became losing of power of Great Armenia and transformation of the Armenian kingdom into the minor state. A policy of Rome in the second half of the Ist Century BC promoted strengthening of separative moods among the Armenian nobility. The decline of Great Armenia negatively reflected on the policy of Romans in region as they have lost the trustworthy allien and were compelled to take constant care of maintenance of the influence in Armenia.
  • Ескіз
    Документ
    Государственные учреждения древних римлян: поздняя Республика и ранняя Империя: материалы к спецкурсу
    (ХНУ имени В. Н. Каразина, 2013) Сергеев, И.П.
    В материалах к спецкурсу содержится информация о структуре органов государственной власти древних римлян на протяжении периодов поздней Республики и ранней Империи. На основании свидетельств исторических источников и с учетом достижений антиковедения прослеживается судьба этих институтов, изменение их функций и места в государственном строе римлян. Материалы предназначены для студентов IV курса исторического факультета, специализирующихся на кафедре истории древнего мира и средних веков, и для всех тех, кто интересуется историей государственных учреждений периода античности.
  • Ескіз
    Документ
    Опыт периодизации эволюции должности префекта города Рима
    (Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2000) Домановский, А.Н.
  • Ескіз
    Документ
    Рим и Великая Армения в конце 50-40-х гг. I в. до н.э.
    (Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2003) Литовченко, С.Д.
    Стаття присвячена відношенням між Великою Вірменією та Римом наприкінці 50–40_х рр. І ст. до н. е. Після поразки римських військ у битві при Каррах вірменський цар Артавазд ІІ був змушений підкоритися парфянам. Більшість вчених вважали, що Артавазд II брав активну участь у антиримських діях Парфії. Однак, як показав аналіз джерел, цар Великої Вірменії відмовився від підтримки парфянських вторгнень до римських володінь в Азії в кінці 50–40_х рр. І ст. до н. е. Римляни вже з 50-го р. І ст. до н. е. не вважали Вірменське царство ворогуючою державою. У 40-х рр. Артавазд ІІ зміг відновити дружні відносини з Римом, що підтверджує гипотезу про проримську орієнтацію вірменського царя.
  • Ескіз
    Документ
    Res publica в идеологии "оптиматов"
    (Харківське історико-археологічне товариство, 2007) Токарев, А.Н.
  • Ескіз
    Документ
    Малая Армения и каппадокийские события 90-х гг. I в. до н.э.
    (Харківське історико-археологічне товариство, 2007) Литовченко, С.Д.